Украинский поэт, прозаик и художник Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта (25 февраля по старому стилю) 1814 года в селе Моринцы Киевской губернии (ныне Черкасская область, Украина) в семье крепостного крестьянина.
Последними прозаическими произведениями Тараса Шевченко были повести "Прогулка с удовольствием и не без морали" (1856-1858) и дневниковые записи "Журнал". В 1858 году был написан ряд высоких образцов интимной и пейзажной лирики.
В последние годы жизни Шевченко активно занимался просветительской деятельностью. Он подготовил к печати "Букварь" для вечерних школ, который был выпущен тиражом в 10 тысяч экземпляров за счет автора, вместе с другими участниками петербургского украинского общества "Громада" готовил к выпуску первый номер журнала "Основа".
Кроме того, Шевченко работал в областях станковой живописи, графики, монументально-декоративной росписи и скульптуры. В 1859-1860 годах он выполнил офорты из произведений зарубежных и русских художников. За успехи в этом искусстве Академия художеств присвоила Шевченко звание академика гравирования.
Скончался Тарас Шевченко 10 марта (26 февраля по старому стилю) 1861 года. Был похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге, а через два месяца гроб с его телом, в соответствии с завещанием поэта, был перевезен на Украину и похоронен на Чернечьей горе возле Канева.
Произведения Шевченко переведены почти на все языки мира, многие произведения положены на музыку Николаем Лысенко и другими композиторами.
Стихотворения "Думы мои, думы мои", "Завещание", начало баллады "Порченая" ("Реве та стогне Днiпр широкий") стали народными песнями.
Именем Шевченко на Украине названы учебные заведения, театры, площади, улицы. Национальная опера Украины, Киевский национальный университет, центральный бульвар города Киева носят имя Тараса Шевченко. На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом — в 35 государствах.
Материал подготовлен на основе информации открытых источников
Т. Г. ШЕВЧЕНКО
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822р. батько віддав його "в науку" до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії "А. О. Козачковському" Шевченко згадував, як він школярем списував у бур"янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку "Три царіє со дари".
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем" у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром" і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад"ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца".
Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності" хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе".
У Вільно Шевченко виконує обов"язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 - 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? - 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад"ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці" (1840), "Циганка-ворожка" (1841), "Катерина" (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші "Причинна" і "Нудно мені, тяжко - що маю робити" (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка". Але ще до виходу "Ластівки" (1841) 18 квітня 1840р. з"являється перша збірка Шевченка - "Кобзар".
Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча "Кобзар" містив лише вісім творів ("Думи мої, думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ"яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч"), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили "Кобзар" і твори, надруковані в "Ластівці", підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка "Гайдамаки" (написана у 1839 - 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині - антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії "Гайдамаки" опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі "Современник".
Критичні відгуки на "Кобзар" і "Гайдамаків" були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою ("Сын Отечества", "Библиотека для чтения"). Особливо прихильною була рецензія на "Кобзар" у журналі "Отечественные записки", критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію "Никита Гайдай", з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її у драму "Невеста" (зберігся фрагмент "Песня караульного у тюрьмы"). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою "Слепая". Того ж року створює історичну поему "Гамалія" (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма "Назар Стодоля" (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 - 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
1844р. вийшло друге видання "Кобзаря". Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як "мужицький поет" і поет-патріот.
Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 - 1847 (до арешту) і пов"язаний з двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів "Три літа" (яка включає поезії 1843 - 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом "трьох літ". До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 - 1847 рр. (до арешту).
Період "трьох літ" - роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню систему характеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінуючою тенденцією стає прагнення об"єктивно відображати дійсність у всій складності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори ("Сова", "Наймичка", "І мертвим, і живим..."), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним ("Сон", "Єретик"), і твори суто романтичні ("Великий льох", "Розрита могила", історичні поезії періоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка - цілісний і водночас "відкритий", тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв"язував.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського - М. Рєпніним, з колишнім членом "Союзу благоденства" О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна", який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.
На Україні Шевченко написав два поетичних твори - російською мовою поему "Тризна" (1844р. опублікована в журналі "Маяк" під назвою "Бесталанный" і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш "Розрита могила". Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему "Сон"), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається на Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам"ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори "Єретик", "Сліпий", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Холодний яр", "Як умру, то поховайте" ("Заповіт") та ін. Усі свої поезії 1843 - 1845 рр. (крім поеми "Тризна") він переписує в альбом, якому дає назву "Три літа". 1846р. створює балади "Лілея" і "Русалка", а 1847р. (до арешту) - поему "Осика". Тоді ж він задумує нове видання "Кобзаря", куди мали увійти його твори 1843 - 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.
9 марта 1814 года в Звенигородском уезде (Киевская губерния), в маленьком селе Моринцы родился Тарас Григорьевич Шевченко. Родители его были крепостными крестьянами у П. В. Энгельгардта, местного помещика. Когда мальчику исполнилось два года, семья переехала в другое село - Кирилловку, где и прошло детство Тараса. В 1823 году умерла его мать, а отец, Григорий Иванович Шевченко, женился на вдове с тремя детьми. Мачеха относилась к пасынку сурово и практически не занималась его воспитанием. Единственной отдушиной в жизни мальчика была дружба с его старшей сестрой Екатериной, которой он поверял все свои детские тайны. Но судьба не баловала Тараса нигде - любимая сестра вышла замуж, а в 1825 году скончался его отец.
Мальчик оказался не просто брошенным, а выброшенным в тяжелую жизнь, превратившись в беспризорного ребенка. Вначале он прибился к дьячку-учителю, потом жил у соседей-художников (тогда их величали «маляры») и именно у них перенял элементарные приемы рисования. Некоторое время Тарас пас овец, служил погонычем. В школе у дьячка он выучился грамоте. Когда мальчику исполнилось шестнадцать, он приглянулся управляющему поместьем Энгельгардта и был определен поваренком на кухню, а позже переведен в казачки. Как ни удивительно, но Тарас всегда находил время для занятий живописью, что было замечено самим помещиком. Энгельгардт отдал его в обучение Яну Рустему, преподавателю университета Вильны.
В Вильне Шевченко прожил полтора года, а когда помещик отправился в Петербург в 1831 году, то взял способного парня с собой, рассчитывая сделать из него собственного живописца. С 1832 года Тарас обучался у известного цехового мастера живописных дел В. Ширяева. В 1836 году во время срисовывания статуй Летнего сада Шевченко встретился со своим земляком И. М. Сошенко. Этот художник, посоветовавшись с друзьями, свел Тараса с В. И. Григоровичем, конференц-секретарем Академии художеств и познакомил с художниками К. Брюлловым, А. Венециановым и поэтом В. Жуковским. Они сразу увидели в юноше недюжинный талант и приложили все усилия, для того чтобы выкупить крепостного, сделать его свободным. Но Энгельгардта уговорить было нелегко. Не имело смысла аппелировать к гуманизму помещика, а ходатайство столь прославленного академика и живописца, как Карл Брюллов, лишь убедило помещика, что его крепостной чрезвычайно дорого стоит. Брюллов среди друзей назвал Энгельгардта «самой крупной свиньей» из всех, ему известных. Он же попросил Сошенко встретиться с помещиком и обговорить цену выкупа. Сошенко, в свою очередь, решил перепоручить столь щекотливое дело профессору Венецианову, рассчитывая на то, что близость профессора к императорскому двору сыграет свою роль. Но и это не помогло.
Шевченко был очень тронут и обнадежен заботой о нем таких уважаемых людей, но переговоры о выкупе затянулись так надолго, что повергли Тараса в уныние. Нервы юноши не выдержали, и в разговоре с художником Сошенко он так разошелся, что пообещал жестоко отомстить своему хозяину. Не на шутку встревоженный Сошенко предложил друзьям Тараса ускорить дело, и Энгельгардту назвали сумму, совершенно невообразимую по тем временам для выкупа крепостной души. Чтобы добыть денег, Жуковский сговорился с помещиком и обратился к Брюллову с предложением нарисовать портрет, а затем, организовав лотерею, картину продать. Брюллов согласился немедленно и написал портрет в кратчайшие сроки. Лотерею организовали при помощи графа Виельгорского, и картина ушла за две с половиной тысячи рублей. 22 апреля 1838 года Тарас Шевченко стал свободным человеком. Он до самой смерти не забыл о том благодеянии, что совершили для него друзья. Жуковскому он посвятил одно из крупнейших своих произведений «Катерина», не остался в долгу и перед остальными.
В том же 1838 году Шевченко начинает обучение в Петербургской Академии художеств, где его наставником и другом стал художник Карл Брюллов. Тарас Григорьевич назовет лучшими в своей жизни сороковые годы века. Именно в это время распустился яркий цветок его поэтического дарования. В 1840 году увидел свет сборник его стихов «Кобзарь», тепло принятый интеллигенцией Петербурга. «Гайдамаки», самое объемное поэтическое произведение Шевченко, было опубликовано в 1842 году. А в следующем, 1843 году, Шевченко получает диплом свободного художника и отправляется в путешествие по Украине. Во время этого путешествия он знакомится с удивительно доброй и умной женщиной - княжной В. Н. Репниной. Результатом поездок Тараса Шевченко по родной стране стали такие крупные произведения, как «Тополя», «Наймичка», « Перебендя», «Хусточка» и «Катерина».
Украина оценила поэзию Шевченко, и он стал желанным гостем в каждом доме, где говорили на украинском языке. В то же время большинство российских критиков во главе с Белинским осуждали узкую направленность национального творчества Шевченко и называли его поэзию «узким провинциализмом». Узнав об этом, Тарас Григорьевич заявил: «Пускай я буду мужицким поэтом, мне больше ничего и не нужно».
В 1946 году в Киеве Шевченко сближается с Н. И. Костомаровым и живо интересуется делами создающегося Кирилло-Мефодиевского общества. В общество, в основном, входили молодые люди, которым были близки проблемы развития славянских народностей, в том числе и украинской. Почти всех участников арестовали и предъявили обвинения в организации политического тайного общества. Наказание они получили разное, но Шевченко пострадал больше всех. За написание нелегальных стихотворений он был забран в армию и отправлен в Оренбургский край рядовым. При этом ему запретили рисовать и что-либо писать. Особо печальную роль в судьбе Шевченко сыграла его эпиграмма «Сон», написанная на императрицу. Третье отделение предоставило императору Николаю экземпляр поэмы, и, если верить свидетельству Белинского, читая ее, государь хохотал - но, дойдя до строк, посвященных его жене, рассвирепел.
Поначалу Шевченко определили в Орскую крепость. Вся окружающая действительность угнетала поэта своей плоскостью и скучностью, и даже горы не делали Киргизскую степь более живописной. И все же особенно удручал Тараса Григорьевича запрет на рисование и писание стихов. Хорошо еще, что было разрешено писать письма. Шевченко переписывался с Жуковским и даже обратился к незнакомому ему лично Гоголю, надеясь на его симпатии к Украине. Жуковского Шевченко в письмах просил лишь об одном: испросить у императора милость - возможность рисовать. Но Николай I в этом вопросе оказался непреклонен - не помогли даже ходатайства графов А. Толстого и Гудовича. Не помогли и уверения Шевченко в письме к генералу Дубельту, начальнику Третьего отделения о том, что кисть его не грешна ни в каких смыслах, в том числе и в политическом.
Но окружающие офицеры относились к поэту с пониманием. Особенно гуманное отношение проявлялось лейтенантом Бутаковым и генералом Обручевым. Последний назначил Шевченко в экспедицию для изучения Аральского моря (1848 - 1849 годы), что дало мятущейся душе поэта некоторое утешение. Была попытка использовать Шевченко во время экспедиции как художника - ему поручили зарисовывать Аральское побережье и местных жителей. Но это дошло до Петербурга, и лейтенант Бутаков с генералом Обручевым получили выговоры, а Шевченко сослали еще дальше - в Новопетровское, повторив строжайший запрет на рисование.
В Новопетровском Шевченко прожил почти семь лет (октябрь 1850 - август 1857), и до самого освобождения ему не давали ни краски, ни кисти, ни карандаши. Но в чем-то он умудрялся хитрить - запрет на рисование обошел, занимаясь лепкой, и даже попытался освоить фотографию, но реактивы и пластинки, не говоря уже о самом аппарате, стоили чрезвычайно дорого. Во время ссылки в Новопетровском он обрел и новых друзей среди ссыльных поляков. В основном, он общался с Э. Желиховским, Бр. Залесским и З. Сераковским. Долгие беседы с этими образованными людьми подвигли Шевченко к осознанию идеи о «слиянии в одно целое единоплеменных братьев». Нарушая высочайший запрет, Шевченко тайком пишет в ссылке повести на русском языке. «Близнецы», «Художник», «Княгиня» - эти произведения содержат множество подробностей автобиографического толка. Но изданы повести были много позже.
Неизвестно, сколько бы еще лет провел в ссылке Шевченко, но ходатайства уважаемых императором людей все же сделали свое дело. Особой настойчивостью в деле освобождения Шевченко отличались вице-президент Академии художеств граф Ф. П. Толстой и его супруга графиня А. И. Толстая. Шевченко был освобожден в 1857 году, 2 августа, и выехал из места ссылки. По дороге он две недели прожил в Астрахани, а затем надолго задержался в Нижнем Новгороде, потому что не мог проживать в столичных городах. Во время пребывания в Нижнем Новгороде Тарас Григорьевич был покорен красотой юной актрисы Пиуновой и, несмотря на значительную разницу в возрасте, решил жениться на ней. Но это сватовство не принесло поэту радости - ему было отказано.
Разрешение на въезд в Москву Шевченко получил лишь в марте 1858 года. В Москве он задержался из-за пошатнувшегося здоровья, хотя общение с друзьями и давними знакомыми внесло в его жизнь некоторое разнообразие. В его честь Максимович устроил вечер, на котором поэт увиделся с Аксаковыми, княжной Репниной, Шепкиным. Как только здоровье поправилось, Тарас Григорьевич по железной дороге отправился в Петербург. Свидания с друзьями в столице вновь закружили его, но достаточно быстро он начал работать над изданием произведений, созданных в Новопетровском. В это же время он заинтересовался гравированием. Большинство друзей отметило тогда пристрастие поэта к спиртным напиткам, возникшее, по-видимому, во времена ссылки.
Летом 1859 года Шевченко отправляется на родину - он не был там более десятилетия. Появляется мысль приобрести землю на берегу Днепра, и он даже выбирает подходящий участок, но во время переговоров о покупке Тарас Григорьевич ухитрился чем-то задеть честь шляхтича Козловского. Козловский быстро настрочил донос, в результате которого Шевченко был арестован и отправлен в Киев. По счастью, генерал-губернатор, князь Васильчиков, приказал прекратить «пустое дело» и дал разрешение Шевченко проживать в Киеве - правда, под надзором жандармерии.
После ссылки Шевченко писал мало. В основном его интересы сосредоточились на гравировании и попытках жениться… Но если в первом случае он преуспел, то во втором постоянно получал отказы. Лишь с молодой крепостной девушкой Лукерьей Полусмаковой отношения, казалось бы, сложились весьма положительным образом, и она даже приняла предложение, но и здесь Шевченко ждало разочарование - они расстались. Что послужило этому причиной, осталось тайной.
В 1860 году, в декабре, состояние Шевченко ухудшилось. Доктор Барии, который лечил его, поставил диагноз - водянка, но скрыл правду от своего пациента. Он пытался отговорить Тараса Григорьевича от злоупотребления спиртными напитками, но успеха, видимо, не имел. Зимой 1961 года поэт с трудом передвигался по комнате, а лестница для него стала непреодолимой преградой. Но смертельно больной Шевченко постоянно мечтает о поездке на родную Украину, свято веря, что это может спасти его от любых напастей.
Друзья утверждают, что Шевченко, как манны небесной, ожидал царского манифеста об отмене крепостного права. 19 февраля, когда должен был быть объявлен манифест, пришлось на масленицу, и подписание отложили из-за боязни народных волнений. Когда же манифест объявили, Тараса Григорьевича уже не было в живых. Свой последний день рождения поэт провел в ужасных мучениях. На следующий день он нашел в себе силы, для того чтобы спуститься в мастерскую, но там упал и сразу же умер.
Похоронили его в Петербурге, но его друзья, следуя последней воле поэта, в апреле отвезли его прах на Украину. Тарас Григорьевич Шевченко покоится на берегу Днепра, на высоком холме неподалеку от города Канева. Лишь смерть навсегда связала великого украинского поэта с горячо любимым им Днепром.
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.
1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев’ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.
Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.
1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.
1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.
Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано “стороннім учнем” до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.
У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами “Хлопчик-жебрак дає хліб собаці”.
У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада “Причинна”, 1838 - поема “Катерина”, елегія “На вічну пам’ять Котляревському”, 1839 - поезія “Тополя”, “До Основ’яненка”.
1840 року побачила світ збірка творів Шевченка “Кобзар”, що містила вісім творів: “Думи мої …”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” - “Галайда”, окремим виданням вийшла поема “Гайдамаки”. У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину “Циганка-ворожка”.
Із-під пензля Шевченка виходять малюнки “Козацький бенкет” (1838), “Натурниця” (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з’являється “Марія” - малюнок до поеми О.С. Пушкіна “Полтава”, 1841 – до оповіданнь Квітки-Основ’яненка “Знахарь”, Надєждіна “Сила волі”, 1842 - “Зустріч Тараса Бульби з синами” до повісті “Тарас Бульба”. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами “Катерина” 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з’явився уривок із п’єси “Никита Гайдай”, написаної російською мовою та поема “Слепая”. 1843 року Шевченко завершив драму “Назар Стодоля”, а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема “Гамалія”.
19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам’яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп’ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в “Убіжище” біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”.
В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів “Живописна Україна”. З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш “Розрита могила”. Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему “Тризна”, яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом “Вірші Тараса Шевченка”, переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію “Чигирине, Чигирине…”.
Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск “Живописной України”, до якого увійшли шість офортів: “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Старости”, “Судня рада”, “Дари Богдановії українському народові”, “Казка”.
1844 р. поет закінчує поему “Сова”, створює поему “Сон”, поезії “Дівичії ночі”, “У неділю не гуляла…”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно…”, “Заворожи мені, волхве…” та вірш “Гоголю”.
У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.
Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам’ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам’яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії “Андруші”, у вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії “Не женися на багатій…”, “Не завидуй багатому…” та містерію “Великий льох”. У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми “Наймичка”, “Кавказ”, вступ до поеми “Єретик”. Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом “Три літа”. Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії.
Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав “Заповіт”. У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.
У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”.
17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув’язнили в казематі “Третього відділу”. Тут він створив цикл поезій “В казематі” (“В. Костомарову”, “Чи ми ще зійдемося знову?”, “Мені однаково…”, “Садок вишневий коло хати”).
Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом “Три літа”. Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті “Близнеці”.
В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з’являються нові вірші: “Думи мої, думи мої…”, “Згадайте, братія моя…”, поеми “Княжна”, “Сон”, “Москалева криниця”, поезії “N. N.” (“Мені тринадцятий минало”), “Іржавець”, “А.О. Козачковському”, “Полякам”. У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.
У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: “А нумо знову віршувать”, “У бога за дверми лежала сокира”, “Варнак”, “Ой гляну я, подивлюся…”. У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки “Пожежа в степу”, “Джангисагач”, “Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар’ї”, “Урочище Раїм з заходу”, “Укріплення Раїм”, “Спорядження шхун” (два малюнки), “Пристань на Сирдар’ї”, та інші.
Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.
2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді.
За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у “Більшу книжку” свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: “Неофіти”, “Юродивий”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”. Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з’являтися у пресі переклади деяких його творів.
На початку 1859 року вийшла збірка “Новые стихотворения Пушкина и Шевченко”. У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.
15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение” як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу “Основа”, де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою “Кобзар”. У рецензії “Современника” на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші “Чи не покинуть нам, небого” поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
В 2014 году Украина отмечала 200-летие со дня рождения Шевченко. Великий поэт и художник давно стал одним из национальных героев этой страны. Тарас Шевченко, биография которого изложена в этой статье, боролся с гнетом самодержавия и крепостничества. Это был нелегкий путь, на котором пришлось пострадать многим. Неприятие и ссылки - вот общая судьба деятелей искусства, не желавших мириться с властью. В полной мере разделил ее и Тарас Шевченко. Биография этого выдающегося украинского поэта и художника свидетельствует об этом. Вы узнаете много интересного о нем, прочитав эту статью. И наверняка согласитесь с тем, что великим человеком был поэт Тарас Григорьевич Шевченко. Биография с фото дает некоторое представление о нем.
Происхождение и детство Т. Г. Шевченко
Будущий поэт и художник родился 1814 г. в с. Моринцы Киевской губернии (сегодня это Черкасская область). Отец его был крепостным крестьянином, принадлежавшим помещику П. В. Энгельгардту. Родители Тараса через 2 года перебрались в с. Кирилловку. Здесь провел детство будущий поэт и художник. В 1823 году умерла мать Тараса, тогда же отец во второй раз женился. Избранницей его оказалась вдова, имевшая уже троих детей. Отец Шевченко умер в 1825 году, когда мальчику было всего 12 лет. Так стал сиротой Тарас Шевченко. Биография его отмечена в это время многими трудностями. Ребенок вынужден был жить тяжелой жизнью беспризорника. К счастью, мир не без добрых людей. Тарас жил сначала у учителя-дьячка, потом у соседских маляров. Тарас Шевченко в школе дьячка выучился грамоте, а с основами рисования познакомился у маляров.
Жизнь у помещика Энгельгардта
В 1828 г. он стал слугой помещика Энгельгардта в с. Вильшана. Тарас был сначала поваренком, а потом и казачком. В 1829 году он служил уже в Вильно, в доме помещика, а потом и в Петербурге, после того как Энгельгардт переехал в столицу (это произошло в начале 1831 г.). Помещик, обнаружив способности Тараса к рисованию, решил отправить его на обучение, а затем сделать из мальчика домашнего живописца. Так в 1832 году попал к цеховому мастеру, Тарас Шевченко. Биография его продолжается новым этапом жизни. Одна из представлена ниже. Работа называется "Катерина". Картина была написана в 1842 году.
Знакомство с известными деятелями искусства
Тарас Шевченко по праздникам посещал Эрмитаж. В Летнем саду он срисовывал статуи. Здесь Тарас познакомился в 1836 году с И. М. Сошенко, Он представил юношу В. Григоровичу, секретарю Академии художеств, а также живописцам К. Брюллову и Венецианову, поэту В. Жуковскому. Огромное значение в судьбе Тараса имели эти знакомства.
Обретение свободы
Было предпринято несколько попыток освобождения Шевченко из крепостной зависимости. Расскажем вкратце о некоторых из них. Сначала Брюллов направился к Энгельгардту на переговоры, но безуспешно. Помещик непременно хотел выкуп. Тогда Венецианов отправился к нему для того, чтобы сговориться о цене. Тараса Шевченко утешала и радовала забота о нем таких видных деятелей русского искусства. Однако временами он впадал в уныние, порой даже в отчаяние. Юноша проклинал свою долю, а упорство помещика обескураживало его.
В автобиографии Шевченко писал, что Жуковский, предварительно сговорившись с Энгельгардтом, просил написать портрет с него Брюллова для того, чтобы разыграть этот портрет в частной галерее. Брюллов согласился и вскоре портрет был готов. С помощью Виельгорского Жуковский устроил лотерею, и таким образом Шевченко получил свободу. В знак глубокой признательности и особого уважения к Василию Андреевичу он посвятил этому поэту одно из самых крупных своих поэтических произведений ("Катерину").
Итак, 22 апреля 1838 г. за 2500 рублей была куплена свобода Шевченко. В этом же году он поступил в Академию художеств. Здесь Шевченко стал учеником К. П. Брюллова.
Расцвет поэтического дарования Шевченко
Лучшими годами в жизни Тараса можно считать 1840-1847 (на фото выше - автопортрет Шевченко, сделанный им в 1840 году). В это время его поэтическое дарование расцвело. Биография Тараса Шевченка отмечена созданием множества произведений. В Петербурге в 1840 году появился первый сборник стихов этого поэта ("Кобзарь"). Он положил начало новой эпохи в истории литературы украинского народа. "Гайдамаки" - наиболее крупная работа Шевченко, появилась она в 1842 году. Среди других значительных произведений данного периода можно отметить поэму 1838 года "Катерина", 1842 года "Слепая", 1844 года "Бесталанный", 1845 года "Наймичка", а также драму 1843 года "Назар Стодоля". Политические поэмы, появившиеся в это время, - "Сон" (в 1844 году) и "Кавказ" (в 1845 году). Они обличают самодержавие, проникнуты революционным духом. Открыто призыв народа к свержению самодержавия выражен в политическом завещании Шевченко - стихотворении "Как умру..." (1845 год).
Поездки по Украине и их отражение в творчестве
Тарас Григорьевич в мае 1843 г. выехал на Украину. Здесь он пробыл около года. В феврале 1844 г. биография Тараса Шевченка отмечена возвращением в Петербург. Весной 1845 г. он окончил Академию художеств, став "неклассным (то есть свободным) художником". Вновь Шевченко отправился на Украину. Он захотел поселиться в Киеве. Тарас Григорьевич работал в это время в Киевской археологической комиссии художником. Он много путешествовал по всей Украине. Революционные устремления писателя и поэта усилили впечатления от поездок по Черниговской, Полтавской, Киевской губерниям. Везде Тарас Григорьевич наблюдал тяжелое положение крестьян. Им были созданы во время поездок антикрепостнические стихи, вошедшие в альбом "Три года". Тарас Шевченко читал эти произведения знакомым и друзьям, давал их переписывать. В то время критика Петербурга и даже Белинский осуждали и не понимали малорусскую литературу и в особенности Шевченко. В его поэзии они усматривали узкий провинциализм. Однако родина сразу же оценила его. Об этом говорят теплые приемы Шевченко во время путешествия, совершенного им в 1845-47 гг.
Кирилло-Мефодиевское общество, арест и ссылка
Тарас Григорьевич в 1846 году вошел в тайное Кирилло-Мефодиевское общество. Оно было основано студентами и преподавателями Киевского университета в конце 1845 г. Это общество состояло из молодых людей, которые интересовались развитием различных славянских народностей, включая и украинскую. По доносу провокатора в апреле 1847 г. оно было раскрыто полицией. 10 человек, участники его, были арестованы. Их обвинили в организации политического общества. Все они были наказаны. Особенно досталось Шевченко за созданные им нелегальные стихотворения. Его сослали в Оренбургский край под строжайшее наблюдение. Кроме того, Николай I добавил лично от себя, что Шевченко необходимо запретить писать и рисовать. Первые серьезные проблемы Тараса Григорьевича, связанные с алкоголизмом, относятся к этому времени. Запои Шевченко уже тогда были хорошо известны. Во время следствия по делу тайного общества В. Белозерский, один из его членов, оправдывал Шевченко, говоря, что он писал свои стихи в состоянии опьянения и вовсе не имел при этом дерзких замыслов. Но эти показания не спасли поэта. Биография Тараса Григоровича Шевченка продолжается уже в ссылке.
Жизнь в Орской крепости, участие в экспедиции
Тарас Григорьевич попал в Орскую крепость, которая представляла собой пустынное захолустье. Тарас Шевченко через некоторое время написал письмо Жуковскому с просьбой о ходатайстве лишь в одном - в праве рисовать. За Тараса в этом смысле хлопотали граф А. Толстой и Гудович, однако они не смогли помочь Шевченко. Тарас Григорьевич обращался и к Дуббельту, начальнику 3-го отделения, но ничего не помогало. До самого освобождения не было снято запрещение рисовать. Однако некоторое утешение художнику дало участие его в экспедиции 1848-49 гг. по изучению Аральского моря. Благодаря гуманному отношению В. А. Обручева и лейтенанта Бутакова ему было разрешено срисовывать местные народные типы и виды Аральского побережья. Всего Шевченко создал 350 акварельных портретов и пейзажей. Он запечатлел сцены солдатского быта, жизни казахского народа. Однако в Петербурге вскоре стало известно об этой снисходительности. Бутаков и Обручев по доносу получили выговор, а Тараса Шевченко сослали в 1850 г. в пустынную трущобу, на о. Мангышлак, в Новопетровское укрепление. И здесь рисовать было строго запрещено.
Годы, проведенные на о. Мангышлак
Очень непростыми для Тараса были первые 3 года пребывания здесь. Затем стало полегче, в основном благодаря доброте местного коменданта Ускова и его супруги, полюбивших Тараса Шевченко за привязанность к их детям и мягкий характер. Шевченко жил в казарме, хотя один офицер предлагал Тарасу Григорьевичу поселиться у него в квартире. Однако и в самые тяжелые годы не унывал поэт Тарас Григорьевич Шевченко, биография которого отмечена множеством нелегких испытаний, выпавших на его долю. Он пытался заменить запрещенное рисование лепкой, а также начал заниматься фотографией, которая была, к слову сказать, очень дорогим занятием в то время.
Освобождение Шевченко
В 1857 году наконец был освобожден Тарас Григорьевич Шевченко. Биография поэта и художника, вероятно, сложилась бы иначе, если бы не многочисленные ходатайства за него Ф.П. Толстого и его жены А.И. Толстой. Шевченко пробыл в Новопетровском укреплении с 17 октября 1850 г. по 2 августа 1857. Он был освобожден уже после кончины Николая I.
Жизнь в Петербурге, рост революционных настроений в творчестве
Трудным и долгим было возвращение Тараса из ссылки. Его задержали в Нижнем Новгороде, запретили въезжать в обе столицы. Друзья, тем не менее, добились для Шевченко разрешения поселиться в Петербурге. Он прибыл сюда весной 1858 г. Здесь поэт и художник сблизился с авторами "Современника", а также с Н.А. Добролюбовым, Н.Г. Чернышевским, М.Л. Михайловым, Н.А. Некрасовым, А.Н. Островским и др. Еще более гневные и резкие ноты зазвучали в его сатире. 3-е отделение вновь установило строгий надзор за поэтом. Шевченко пробыл в ссылке десять лет, с июня 1847 года по август 1857. Однако это не сломило волю поэта и не изменило его революционных убеждений. Поэмы и стихи "невольничьей музы" (именно так называл Шевченко свои произведения, которые были созданы в ссылке и скрывались при обысках) характеризуются ростом революционных настроений. Обвинительный приговор поэта тиранам, а также призыв к расправе с ними звучат в цикле 1848 года "Цари". Во время ссылки Шевченко также создал реалистические повести, написанные на русском языке. Это "Княгиня" 1853 года, "Музыкант" 1854-1855 гг., произведения 1855 года "Близнецы", "Капитанша", "Несчастный" и 1856 года "Художник". Все они содержат множество подробностей из биографии автора, пронизаны антикрепостническими настроениями.
Однако тяжелые годы, проведенные в ссылке, а также укоренившийся алкоголизм подорвали здоровье Шевченко и ослабили его талант. Безуспешно закончились его попытки создать семью (актриса Риунова, крестьянки Лукерья и Харита). До конца своих дней остался одиноким Тарас Шевченко. Краткая биография не должна подробно освещать личную жизнь, однако о последней попытке женитьбы Шевченко мы скажем отдельно чуть ниже.
Возвращение на родину, новый арест и последние годы в Петербурге
Шевченко пробыл в Петербурге недолго, с марта 1858 г. до июля 1859. Затем он снова отправился на родину. У Тараса Григорьевича появилась мысль приобрести усадьбу над Днепром. Он выбрал красивое место на Чернечьей горе. Однако Шевченко не суждено было здесь поселиться. Однажды он прочел в малознакомой компании свои стихи, и местный городничий тут же уведомил об этом губернатора, сообщив, что Шевченко агитировал против властей. Снова арестовали Тараса Григорьевича, обязали покинуть родину и возвратиться в Петербург под надзор 3-го отделения. Короткая биография Тараса Шевченка позволяет опустить подробности жизни в Петербурге, поскольку это время оказалось для него не очень плодотворным. Шевченко, отвлекаемый множеством художественных и литературных знакомств, мало рисовал и писал в последние годы. Практически все свободное от званых вечеров и обедов время он отдавал гравированию, новому своему увлечению. Тогда же Шевченко даже стал академиком по гравированию на меди. Это звание он получил в 1860 году.
Последняя попытка жениться
Краткая биография Тараса Шевченко для детей обычно опускает этот момент, однако к 1860 году относится последняя попытка Шевченко жениться. К лету этого года он остался в Петербурге один - все друзья Шевченко разъехались. Поэт особенно остро ощущал одиночество. Внимание его привлекла Лукерья Полусмакова, крепостная девушка. Шевченко начал часто видеться с ней. Лукерья была грамотной и более развитой, чем Харита Довгополенкова, другая крестьянка, которой когда-то увлекся поэт. Возможно, она была и более хитрой. Девушка сумела понять, что Тарас Григорьевич - завидный жених. Она, не раздумывая, приняла его предложение. Лукерья и Тарас довольно долго были невестой и женихом, однако через некоторое время произошел разрыв. Его причины остались неясными, как и нравственный облик Л. Полусмаковой.
Болезнь и смерть
Поэт Тарас Шевченко, биография которого уже подходит к концу, встретил начало 1861 г. тяжелобольным (расстройство сердца, печени, водянка, ревматизм). Однако он до последнего надеялся на излечение. В письмах к Варфоломею, своему троюродному брату, он писал, что по весне приедет на Украину и на родине обязательно выздоровеет. Однако 26 февраля 1861 г., в день своего рождения, Шевченко умер в Петербурге. Могила и музей в Каневе (Украина) сегодня являются одними из наиболее почитаемых мест для малороссийского народа.
Но не только на Украине чтут этого великого человека. Биография Тараса Шевченко на русском языке хотя и не входит в школьную программу по литературе в России, однако его личность, равно как и творчество, и в нашей стране пользуется большой популярностью. Имя его знакомо многим из нас. Одним из величайших жителей Украины считается Тарас Шевченко. Биография на русском этого поэта наверняка заинтересовала многих из вас.